Мова -то серце народу;Гине мова-гине народ

Найбільший скарб народу – це його мова.Мова - душа народу, вона його цвiт i зав'язь, без неї дерево нацiонального життя в'яне i засихає. Вiдберiть у народу мову - i вiн гине як народ, як нацiя. Саме мова, яка віками, тисячоліттями складалася на землі предків, передавалася з покоління в покоління, дедалі точніше і повніше відображаєдушу народу й водночас формуюєїї. Занепадає мова – зникає і нація. Коли ж мова стає авторитетною, перспективною, необхідною і вживається насамперед національною елітою –

сильною стає як нація так і держава.

Формування українського народу та його мови почалося ше дуже давно.Приблизно з середини І тисячоліття н. е. й розтягнулося на кілька століть. Проте тим рубежем, від якого українська мова виступає з усіма характерними мовними особливостями, що становлять її специфіку, був приблизно кінець ХІ – початок ХІІ ст. найдавніша точно датована пам,ятка українського рукописного мистецтва, яка збереглася до наших днів, належить до середини ХІ ст.

Розвиток і збагачення української мови почалося з давніх-давен. І в наші дні ми можемо пишатись багатством нашої мови.

Історія розпорядилася так, що чимала кількість українців як в Україні, так і поза їі межами, зберігаючи свою духовну спорідненість з українською нацією, не мала можливості опанувати рідну мову. Щоб уникнуги денаціоналізації – ці люди перш за все мають оволодіти українською мовою як найголовнішим каналом зв'язку з рідним народом, його культурою .

Мова – це серце нації, а нація – це особистість, вона має обличчя, свій характер, темперамент, свою культуру, мораль, честь і гідність,своє минуле, теперішнє і майбутнє. Мова – це невичерпна духовна скарбниця, в яку народ безперервно вносить свій досвід, всю гаму свого розуму і почуття. Українська мова невіддільна від українського народу, від його історичного розвитку, від самої держави, від рідної землі.Українська мова – мова української нації. В ній тисячолітня історія нашого народу – історія тяжка, кривава, із злетами і падіннями, осяяна духом свободи та незалежності Української держави, бо ж український народ віками змушений був із зброєю в руках оборонятися і відстоювати своє право на вільне життя. Українська мова ввібрала в себе все найкраще, найніжніше, найвеличніше, наймудріше, найблагородніше, найпоетичніше і найболючіше - перший крик немовляти, яким воно сповістило про свою появу на світ, і останній зойк прощання людини зі світом, дзвінкий сміх щасливої дитини і зворушливий плач сироти, тугу чумаки в далекій дорозі і розпач кріпака на важкій підневільній праці, радість творчої праці та побратимської вірності і розчарування від холодної людської байдужості, блакить високого неба і золото пшеничних ланів, багрянець світанкових заграв і срібло перлистих рос, могутність бурхливого Дніпра і плин тихого Дунаю, міць столітніх дубів, що символізують силу української нації, і тихий шепіт шовкових трав, гіркоту поневірянь на чужині і від чуття піднесеності в молитві до Бога за рід свій, за Україну, за мир, добро і спокій на всій планеті.

Рідна мова – мова наших батьків і мова народу, з якого ми вийшли. Рідна мова – найголовніший наріжний камінь існування народу як окремої нації: без окремої мови нема самостійного народу, бо рідна мова – основа нашої історії, як душа цього народу.

Мова – серце народу: гине мова – гине й народ. Гине мова – гине й історія як історія окремого народу. Перша заповідь десяти мовних заповідей громадянина.

Хто цурається своєї рідної мови, той у саме серце ранить свій народ. Той веде його до смерти!

Хто цурається української мови, той цурається й українського народу.

Мені дуже прикро, що багато людей, які проживають у нашій державі, вважають себе справжніми українцями, але не володіють національною мовою. Я хочу в них запитати, що ж вони роблять, яке майбутнє в України з такими доньками й синами? Без мови не має народу. Якщо зникне слово, то зникне й нація. Ми, українці, повинні берегти й цінувати мову – діамант у короні українського народу.

Я говорю українською, бо я – українка, не хохлушка, не малороска , я – УКРАЇНКА. І я дуже пишаюся цим.Я дуже сподіваюся , ні – я щиро вірю, що ми – велика нація і зможемо це довести всьому світу.

Знання рідної мови - це запорука як щасливого майбутнього нашої молоді, так і майбутнього держави.

Нiжна душа мого народу бринить у словi. Слово, оповите любов'ю, музично-незбагненне i сонячно-прозоре, заходить у серце i настроює струни нiжностi. Нiжне українське слово будить у нас людину, воно освячене любов'ю до найдорожчого на землi, воно сходить зорею i яскравiє, доки людина живе для добра, доки мудрiсть i праця квiтчають землю, доки живе в людинi жага творiння. Таке воно, чисте i щире українське слово; така вона, рiдна мова - найбiльша духовна коштовнiсть, у якiй народ звеличує себе, якою являє свiтовi найцiннiшi набутки свого серця i мудростi, передає з поколiння в поколiння досвiд, культуру i життєдайнi традицiї.

Я вірю, що настане час, коли ми нарешті зрозуміємо, що живемо на величній землі – Україні, і на ній має зацвісти рідна мова – українська. Попри всі випробування і труднощі ми вистоїмо, бо ми - український народ. І ніякі так звані ”Пармени, Прохожі, Посохови, Сиринги, Павленки та їм подібні” не змінять нашого ставлення до української мови, українського народу, рідної землі, тому що для них нічого святого немає, крім російської мови та кремлівського підлабузництва…

Насамкінець хочу нагадати кожному з вас, шановні українці: обираючи російську мову, ви визнаєте, що незважаючи на всі суверенітети й державні кордони, ми лишаємося підкореним народом. Так не можна. Ми єдина і неповторна нація. Пам’ятайте свою історію, пам’ятайте, за що боролися наші предки, пам’ятайте, хто ми є. І не будьте байдужими, бо завтра байдужими будуть до вас.